Заборони та розпорядження, які може застосовувати роботодавець в умовах пандемії коронавірусної інфекції
Сьогоднішня епідемічна ситуація у зв’язку із коронавірусною інфекцією вимагає від роботодавця введення певних заборон та розпоряджень для запобігання розповсюдженню вірусів SARS-CoV-2. Однак, хоча ці настанови будуть діяти на робочому місці і в робочий час, поза ними вимагати цього практично неможливо.
То які права має роботодавець, коли хоче запровадити певні обмеження для працівників в результаті протидії епідемії?
Роботодавець, як правило, повинен і має право застосовувати обмеження та додаткові запобіжні заходи щодо поведінки працівників на робочому місці, коли ми говоримо про протидію інфекції, спричиненої коронавірусом.
Але якщо взяти до уваги поведінку працівників поза роботою, або під час обідньої перерви, то у цій ситуації роботодавець може мало на що вплинути. Якщо на території країни дозволена певна поведінка (наприклад, відчинені ресторани, можна організовувати збори людей, вечірки, можна пересуватися вільно по країні між областями і містами), то роботодавець не має права забороняти це своїм працівникам. В іншому випадку це було б несанкціоноване втручання у сферу свободи та приватного життя особи, і водночас працівник може не дотримуватися таких обмежень.
Подібна ситуація і з щорічною відпусткою працівника. Якщо працівник виїжджає у відпустку у країну, в'їзд до якої дозволений законодавством, то право роботодавця накласти заборону на виїзд з такої країни та інформувати роботодавця про місце відпустки суворо обмежене. Однак роботодавець може наказом ввести перелік країн, до яких виїзд та перебування призведе до зобов’язання працювати дистанційно протягом певного періоду часу після повернення.
Також роботодавець може заборонити своїм працівникам користуватися громадським транспортом, але в цьому випадку він повинен організувати та покрити витрати на проїзд працівників до робочого місця приватним транспортом. У такій ситуації буде важко вимагати від працівників виконувати це рішення роботодавця.
Створення безпечних гігієнічних умов праці для колективу повинно бути головним принципом для роботодавця. Але це не означає, що роботодавець може диктувати всі свої вказівки та заборони, посилаючись лише на загрозу коронавірусу.
Отже, рекомендації роботодавців про те, що працівники не повинні відвідувати рідних, виїжджати за межі місця проживання чи їздити на роботу громадським транспортом, можуть бути, щонайбільше, рекомендованими, але жодним чином не обов'язковими. Тому не може бути й мови про будь-які наслідки з боку роботодавця для працівника, який не виконує такі рекомендації.
Якщо роботодавець вважає, що працівники несуть високий ризик контакту з потенційно інфікованими особами, він може за згодою направити працівників на тести на COVID-19. Але якщо він не отримає такої згоди від працівника, то у правовій системі важко знайти положення, яке б це дозволило. Проте, маючи на увазі обов'язок роботодавця піклуватися про життя та здоров'я своїх працівників, в умовах, що сьогодні склалися, буде дуже виваженим кроком направлення працівників на тести, але за їх згодою.
Однак тут є одне важливе питання: роботодавець не може вимагати від працівника розкриття результатів такого тестування, оскільки це медичні дані, а отже, і конфіденційні. Але в умовах пандемії працівники самостійно повинні ділитися такою інформацією, побоюючись за власне здоров’я, колег та близьких.
Крім того, роботодавець повинен оновити оцінку професійного ризику та додати туди ризик, пов’язаний з COVID-19, і в рамках його мінімізації визначити правила поведінки у разі підозри на зараження серед працівників, а також питання, пов’язані з профілактикою інфекцій та розповсюдженням вірусу. І в цій ситуації, якщо працівники ознайомляться з оновленою оцінкою, тоді направлення на тести на COVID-19 буде набагато виправданішим завдяки виконанню обов’язку роботодавця щодо створення безпечних умов роботи. Але такий тест все одно буде лише рекомендацією для працівника, і відсутність згоди на його виконання не матиме негативних наслідків для нього.
Отож, роботодавець має досить велику свободу дій щодо встановлення заборон та розпоряджень на робочому місці щодо профілактики ковіду. Але, це стосується лише робочого часу. Щодо поведінки працівників у позаробочий час, то тут від керівництва можуть бути лише рекомендації для працівників, наприклад, прохання не відвідувати масові заходи, користуватися засобами індивідуального захисту, уникати людних місць та зборів.
